Звільнення з основного місця роботи — за сумісництвом відмова: як бути?

24 листопада 2017
1959
Середній бал: 5 із 5

Запитання

Працівник виконує трудові обов’язки за основним місцем роботи, а також — є внутрішнім сумісником. З основного місця роботи цей працівник звільняється, а з посади за сумісництвом — відмовляється. Які дії кадровика?

Відповідь

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (ч. 2 ст. 21 КЗпП).

Сумісництвом є виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час у тій же чи іншій організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну від 28.06.1993 № 43).

Отже, якщо працівник не має основної оплачуваної роботи, він не має права укласти трудовий договір про роботу за сумісництвом. Однак, нормативно-правові акти не містять норм, які зобов’язують працівника звільнитися з місця роботи за сумісництвом та укласти трудовий договір за основним місцем роботи на цьому або іншому підприємстві.

Також відсутні правові підстави для звільнення працівника з місця роботи за сумісництвом з ініціативи роботодавця або для припинення трудового договору на підставі ст. 7 КЗпП у зв’язку із порушенням встановлених правил прийняття на роботу. Оскільки норма ст. 7 КЗпП допускає можливість припинення трудового договору у разі порушення правил прийняття на роботу, встановлених законодавством.

У вказаному випадку слід роз’яснити працівникові, який відмовився оформити роботу за основним місцем, що у разі непрацездатності у нього не буде можливості подати копію листка непрацездатності, засвідчену підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи, а відтак він не матиме права на отримання допомоги у зв’язку із втратою працездатності (ч.1 ст. 31 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105). На цьому наголошено у листі ФСС з тимчасової втрати працездатності «Щодо документів, які є підставою для призначення лікарняних та декретних працівникам — внутрішнім сумісникам» від 17.01.2017 № 5.2-28-65. Отже, слід запропонувати працівникові звільнення за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП) та прийняття на основне місце роботи наступного дня після звільнення.