Службове відрядження — поїздка працівника за розпорядженням керівника установи на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв’язок службового відрядження з основною діяльністю організації).
На законодавчому рівні порядок відрядження (направлення, вибуття, повернення, обсяг гарантій і компенсацій, документування) ґрунтовно визначено лише установ, які повністю або частково фінансуються із державного бюджету. Відповідну нормативну базу становлять, зокрема:
У статті 121 Кодексу законів про працю України (КЗпП) викладено лише загальні настанови щодо гарантій і компенсацій при службових відрядженнях.
Постановою № 98 визначено максимальні строки відрядження працівників.
Строк відрядження визначається керівником, але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів, за кордон — 60 календарних днів, окрім випадків, зазначених в абзацах 2-10 пункту 6 Постанови № 98. Детально про ці випаки — у ТАБЛИЦІ ➤
Підприємства недержавної форми власності самостійно регулюють питання, пов’язані з організацією відрядження.
Для цього має бути створений відповідний документ — Положення про службові відрядження працівників.
Направляє працівників у відрядження керівник або його заступник. Підставою для направлення може слугувати:
Відтак керівник видає наказ про направлення працівника у відрядження. У такому наказі має бути зазначено: